Науковою мовою, вогнегасною називають речовину, що володіє необхідними властивостями, що дають можливість створення умов щодо припинення процесу горіння.
На практиці, вогнегасні речовини – це дослідним шляхом тривалого відбору певні, вибрані субстанції в різному агрегатному стані, що використовуються різними засобами гасіння пожеж; у т. ч. пожежною технікою, стаціонарними системами пожежогасіння, первинними засобами для оперативної боротьби з початківцями вогнищами пожеж у будівлях, спорудах, на територіях населених пунктів, підприємств, організацій.
Це знайомі всім переносні, пересувні вогнегасники, ПК з комплектами рукавів, стволів; водяні установки автоматичного пожежогасіння з встановленими на них спринклерными, дренчерними зрошувачами, без яких сьогодні складно уявити інтер'єр офісних, адміністративних, ділових будівель; торгово-розважальних, спортивних, виставкових центрів.
Вибір способів гасіння пожеж в залежності від пожежної навантаження, технологічного процесу, режиму складування багато в чому визначається можливістю використовувати в даній ситуації те чи інше вогнегасна речовина; від можливостей мати достатній запас/резерв, швидкого транспортування, подачі на вогнище починається пожежі.
Тому, щоб грамотно підібрати вогнегасна речовина або в деяких випадках/ситуаціях їх правильне поєднання, як, наприклад, в комбінованих системах пожежогасіння, необхідно вірно класифікувати всі доступні сьогодні вогнегасні речовини.

Вогнегасні речовини та сполуки

Для гасіння пожеж застосовують воду (у чистому вигляді або з хімічними добавками), повітряно-механічну і повітряно-емульсійну піни, інертні гази, галоидоуглеводородные склади, вогнегасні порошки, об'єднані склади, пісок, покривала та інші вогнегасні речовини та засоби.

Вода – найбільш доступне, універсальне і часто вживаний засіб гасіння пожеж. Її огнетушащий ефект в основному полягає в зниженні концентрації кисню утворюється парою (1 л води утворює 1700 л пари), а так само частково – охолодження зони горіння випаровується водою (при випаровуванні 1 л води поглинається 2684 кДж теплоти) і механічний зрив полум'я струменем.

Вода электропроводна, щоб уникнути ураження людини електричним струмом нею не можна гасити електроустановки під напругою (їх слід обов'язково відключати перед початком гасіння). Воду у вигляді компактних струменів не можна застосовувати для гасіння пилу (щоб уникнути утворення вибухонебезпечних сумішей) і для нафтопродуктів (відбувається збільшення площі горіння за рахунок спливання нафтопродуктів).

Повітряно-механічну піну одержують при інтенсивному змішуванні водного розчину піноутворювача (2–6%) з повітрям у повітряно-пінних стовбурах, пеногенераторах і вогнегасниках. Розрізняють піну кратністю нижче 4, піну з низькою кратністю (4–20), середньої (21–200) і високою кратністю (від 200 і вище). Під кратністю піни розуміють відношення її об'єму до об'єму розчину, з якого вона отримана. Піна кратністю 100 містить 99% повітря, 0,95% води і 0,05% піноутворювача.

Огнетушащий ефект повітряно-механічної піни заснований на ізоляції горючих речовин і залежить від її кратності і стійкості (часу руйнування під дією вогню). З підвищенням кратності збільшується обсяг одержуваної піни, але падає її стійкість. Тому оптимальною вважають кратність 70–150 (стійкість такої піни становить 3–5 хв).

Для отримання вогнегасних пен застосовують піноутворювачі: ЗА-6 ЦТ, ПО-6 МТ, ПО-6 МС-У,-6 МС-МУ, 6 ТФ і ін

Повітряно-механічна піна відрізняється низькою електропровідністю, нешкідливістю для людей, тварин, високою ефективністю, економічністю отримання. Її широко застосовують для гасіння нафтопродуктів, інших легкозаймистих рідин, а також різних твердих металів і речовин, пожеж класу А і в.

Повітряно-емульсійна піна – різновид механічної ієни, в заряд якої входить велика кількість поверхнево-активних речовин, а також антифриз, органічні та неорганічні добавки, що розширюють область її застосування і дозволяють отримати водну емульсію кратністю нижче 4.

З інертних розріджувачів для гасіння пожеж (частіше в замкнутих обсягах) застосовують діоксид вуглецю, азот, аргон, водяна пара, димові гази. Їх вогнегасна концентрація у повітрі коливається в межах 30–40%. Гази зберігають у зрідженому стані в балонах (в такому вигляді вони займають менший в 500 разів обсяг і їх легше подавати в зону горіння). Діоксид вуглецю при випуску з балона переходить у твердий стан у вигляді білих пластівців з температурою – 78,5 °С, а в зоні горіння – в газоподібний, відбираючи теплоту (570 кДж на 1 кг твердого діоксиду вуглецю) і проявляючи охолоджуючу дію. Він токсичний, при вмісті в повітрі до 10% – небезпечний, а 20% – смертельно небезпечний для людини (зауважимо, що смертельна для людини концентрація нижче вогнегасної. Вона може наступити при тривалому застосуванні діоксиду вуглецю в приміщеннях дуже малого обсягу).

Галоидоуглеводородные склади (гази і легкоиспаряющиеся рідини) представляють собою з'єднання атомів вуглецю і водню. Атоми водню в них частково або повністю заміщені атомами галоидов (фтор, хлор, бром). До них відносяться тетрафтордибромэтан (хладон 114В2), бромистий метилен, трифторбромэтан (хладон 13В1) та інші сполуки. Їх вогнегасна дія заснована на хімічне гальмування реакції горіння (обрив її ланцюгової реакції). Тому галоидоуглеводородные склади також називають інгібіторами або флегматизаторами. Область их применения очень широка, эффективность в несколько раз выше воды, инертных газов. Основной недостаток – токсичность (при вдыхании и попадании на кожу).

Порошковые составы – получили наибольшее распространение в связи с их высокой эффективностью при тушении практически всех веществ и материалов, универсальностью и экономичностью. При меняют порошки: типа АВСЕ (основной компонент – фосфорно-аммонийные соли); типа ВСЕ (бикарбонат натрия или калия, сульфат калия, хлорид калия, сплав мочевины с солями угольной кислоты и др.); типа Д (хлорид калия, графит и др.). Для тушения пожаров класса А применяют порошок АВСЕ, классов В, С и Е – порошки ВСЕ или АВСЕ, класса Д – порошок Д.

Сущность тушения порошками основана на химическом торможении реакции горения, разбавлении паров горящих материалов порошковым облаком и продуктами его разложения. В зону горения порошки подают сжатым воздухом, диоксидом углерода, воздушным или механическим путем.

Комбинированные составы соединяют в себе свойства различных огнетушащих веществ и, как правило, состоят из дешевых носителей и сильных ингибиторов горения. К таким составам относятся водогалоидоуглеводородные эмульсии, комбинации воздушно-механической пены с бромхладонами, газожидкостные смеси хладонов 114В2 (жидкость) и 13В1 (газ), комбинированные азотно-хладоновый и углекислотно-хладоновый составы для объемного тушения и др. Применение комбинированных составов позволяет значительно повысить эффективность тушения пожаров.

Покрывала, песок и землю применяют для тушения небольших очагов горения. Их огнетушащий эффект основан на изолировании горючих веществ от кислорода воздуха.